Перетворення Шарика на людину супроводжується подіями, що загрожують не тільки звичному життєвому укладу професора Преображенського, який створив Поліграфа Поліграфовича, але й самому життю вченого. Професор опиняється в трагікомічному становищі, оскільки продукт його експерименту, ледве підвівшись із чотирьох кінцівок на дві, заявляє свої права на прописку в квартирі Преображенського, добуває всілякі “папери”, влаштовується на роботу завідувачем підрозділу очищення міста від бродячих котів, намагається одружитися і, нарешті, пише донос на професора. Шариков проймається, так би мовити, класовою свідомістю завдяки відповідному впливу провокатора Швондера, якого заполонила ідея “ущільнити” Преображенського, котрий мешкає в семикімнатній квартирі.

Поступово фарсові картини життя набувають під пером Булгакова глибокого соціально-морального змісту. Адже насправді йдеться не про зазіхання на житлову площу професора, а про з’ясування того місця, яке має посісти інтелігенція, що її представляє в повісті Преображенський, у новій постреволюційній радянській реальності. Примітивний Шариков стає засобом наступу голови будкому на Преображенського. Швондера не бентежить та обставина, що Шариков демонструє найгірші риси свого донора, хулігана і п’яниці пролетарія Клима. Тупому та агресивному Поліграфу Поліграфовичу надається Швондером статус “товариша”. Він переймається усвідомленням свого пролетарського походження і переваг, що від нього можна мати, і навіть робить спроби долучитися до науки, освоюючи листування Енгельса з Каутським. Швондер успішно прищеплює Шарикову думку про те, що він має право потіснити свого творця не тільки у квартирі, яку той займає, але і в житті. Преображенський переконується, що замість “нової людини” вийшла потвора, яка без жодної на те потреби розмахує револьвером. Професору не лишається нічого іншого, як повернути Шарикові попередній стан собаки.